Початок
Ще минулого року наші хлопці поїхали на Red Bull 111 Megawatt в якості глядачів, і повернулися звідти шокованими від побаченого. Їх розповіді не давали мені спокою, і я вирішив, що на наступний раз обов’язково туди поїду, але тільки в якості гонщика, і не один.
Разом з друзями з мотоклубу «Драйв» і 444 Enduro School ми створили групу WTA (winners take all).
До групи увійшли: Бабенчук Михайло, Добичін Олексій, Присяжнюк Денис, Король Назар, Саляк Маркіян і я (Бацик Богдан)
Підготовка.
Почався процес підготовки.
Першими хто нас підтримав, був зал кросфіту Lviv Garage Gym в особі Юрія Сливи. В листопаді 2016 р. почалися виснажливі тренування під керівництвом досвідченого тренера Віталія Салатяна та його дружини Іванни Салатян.
Спочатку це заважало тренуванням на мотоциклі, бо крепатура не відпускала десь два місяця. Але потім втягнулися, і все пішло нормально. Ми активно тренувалися зимою, незважаючи на сніг і болото.
Дальше стояла проблема мотоцикла, який можна буде вивозити закордон. І тут, несподівано, з допомогою Олександра Сметани і Олега Фродо, я перший вирішив дане питання. Хусаберг ТЕ 300 2014 на реєстрації і в хорошому тюнінгу став моїм вірним конем. Це стало поштовхом для моїх друзів, які теж активно шукали мотоцикли. Насправді це проблема, бо в Україні хард-ендуро мотоциклів на документах одиниці, і вартують вони чималих грошей.
Після зими почався сезон перегонів. Ми активно приймали участь в Чемпіонатах України з кантрі-кросу, ендуро, комерційних змаганнях з екстремального ендуро. Організовували виїздні тренування в Карпатах та піщаних кар’єрах біля Львова.
20 липня ми зареєструвалися на 111 Мегават. Тоді відпав Король Назар, якому не встигав прийти ноий мотоцикл.
Лишалися лічені дні, ми активно готували мотоцикли.
Особлива подяка Андріану Шемечко, Олегу Фролову і КТМ Львів за технічну підтримку.
Дорога
Ми укомплектували 2 екіпажі і вирушили в дорогу.
Підтримку з нам надав Львівський Обласний Осередок ФМСУ та мотоклуб Драйв (особлива подяка Брилінському Андрію та Бобко Володимиру).
Перегони почалися з перетину кордону. Спочатку все йшло добре, на Шегинях великої черги не було. Заповнили декларації, вписавши спортивні мотоцикли. Без жодних проблем пройшли українську сторону. Дальше наші екіпажі розділилися: Маркіян, Олексій, Орест (оператор), Олена і Оля на KIA Sorento поіхали на смугу легковиків, а нас (Я, Денис і Михайло) направили на смугу для вантажівок (максимальна маса Мерседеса Спрінтера і причепа 5т).
Маркіян і Олексій швидко пройшли польську сторону, а в нас почалися пригоди. Спочатку ніби все було добре, ми пояснили митнику, що це наші власні мотоцикли, а не товар. Він сказав, що оформить нас як порожніх і ми пїдемо далі. Але щось пішло не так, і після прикордонників наші мотики почали оформляти як товар. Для ввозу в Польщу потрібно оплатити заставу (мито і ват). Довгі години суперечок і бюрократії ні до чого доброго не привели. Попередня оцінка показала суму в 18 тис злотих!!! Прийшлося вертатись і проходити все по новому колу. 10 годин витрачено марно. Єдиний шанс це їхати на смугу легковиків і надіятися, що не розвернуть.
На щастя наш друг Андрій Брилінський через своїх друзів на митниці допоміг швидко в’їхати і виїхати з України. На польській теж все зайняо не більше години.
18:00 ми в Польщі! Ура!!! Не пройшло і 12 годин!!!
Заїхали в Теско, поїли, вперше за сьогодні, купили продуктів. Рушили на Краків, Катовіце і Клещув.
Тим часом Олексій і Маркіян вже були близько до місця призначення і через деякий час пройшли реєстрацію на змагання.
Ми ж прибули на місце десь біля 2 ночі. Припаркувалися де попало і лягли спати. Добре що в Дениса бус-хата на колесах, не прийшлося бавитися з палатками.
Субота. Кваліфікація.
Зранку поїхали до місця, де стояв екіпаж Маркіяна. Розвантажили мотоцикли, поснідали, поїхали на реєстрацію.
Реєстрація проходить як по нотах. На вході в павільйон зустрічає хостес і направляє до крайнього правого столика. Внесок 400 zl був оплачений ще при онлайн реєстрації.
Отримуємо бланк реєстрації, заповняємо 2 стрічки, підписуємо. Здаємо назад показуємо паспорт, отримуємо картку учасника.
Оформляємо страховий поліс (1 хв), підходимо до наступного столика, отримуємо жовтий браслет, номери (були присвоєні згідно жеребкування) і чіп.
Біля третього столика отримуємо подарунковий пакет: кофта мегават, талони на харчування, окуляри, якісь сертифікати, банка редбул, 2 браслети на вхід в парк гонщиків для групи підтримки.
Клеїмо номери під’їжджаємо до техкомісії, показуємо шолом і мотоцикл. Готово!На все витратили 15 хв.
Одягаємо екіп їдемо на розминку на спеціальну трасу: піщані хвилі, повороти і труба.
В 11:00 Починається збір гонщиків, нас запускають вниз кар‘єра звідки відбуватимуться всі старти.
Перед сценою бачимо Джарвіса, який собі спокійно стоїть разом з усіма райдерами. Трохи поспілкувалися, зробили фото.
Почався короткий брифінг, де пояснюють правила кваліфікації.
Кожен райдер має проїхати по черзі крос і ендуркрос ділянки, після 14:00 буде можливість другої спроби, для тих хто бажає покращити час, сумується час 2 кращих спроб кросу і ендурокросу. 1-500 потрапляють у головний фінал, 501-651 фінал Б (окремий заїзд від GoPro).
В нас з’являється можливість пройти трасу ендуро-кросу перед початком кваліфікації. Траса довга, перешкоди дійсно справляють враження.
В 12:00 відкриваються спецділянки кваліфікації. Згідно правил, заїзд на них мав бути по черзі: від менших до більших номерів, але все вийшло в порядку живої черги, точніше лійки. 1000 мотоциклів в ворота шириною 3 метри.
Приходить моя черга, стартую в підйом, правий поворот, горби, ще поворот, декілька спусків і швидкісна ділянка з безліччю поворотів.
Роблю багато обгонів, декілька райдерів проходять мене, стараюся тримати темп. Багато піщаних хвиль, вибиваються колії. Місцями згадується пісковня з її хвилями, місцями швейцарський кар’єр з насипними горбами. Місцями довгі прямі і плоскі повороти. Наздоганяю Михайла, який стартував переді мною, але не можу підібратися ближче для обгону. В кінці наздоганяю Маркіяна, обганяю, дещо підрізавши, через це ледве виїжджаю в підйом. Трохи замешкався на останньому повороті але не впав, фінішую.
Збираємося разом, ділимося враженнями, ніби всі, крім Маркіяна (який через мене не заїха підйом), проїхали рівно.
Переїжджаємо на ендуро-крос тест. Знову лійка, всі чекають черги дехто пробує влізти збоку. Нанюхавшись вихлопів, нарешті стою на лінії старту паралельно ще з одним райдером. Старт. Я йду по правому боці, після переїзду піщаного пагорба бачу вниз багнюку по траєкторії, мушу переїжджати вліво, пропускаю напарника, отримую від нього 5 кг піску в фейс. Дальше діагональні колоди, бачу там Бабенчука, який трохи завис на них, обганяю. Їду рівно ніде не зупиняюся, але на спуску з серії колод переді мною хтось падає, я встрягаю між крило і колесом його мотоцикла. Пробую відтягнути, не виходить. Прийшлось трішки проїхати по його пластику. Труби проходяться без проблем, їду дуже обережно не спішу, але роблю багато обгонів, мене не обганяє ніхто. Заїжджаю на каміння, шукаю хорошу траєкторію. Їду зліва, потім павіше, знову лівіше, помиляюся і трохи застрягаю між камінням, але не надовго. Збоку мене наздоганяє Михайло, прискорююся і пролітаю решту каміння. Далі без проблем переїжджаю поліна, колеса і колоди і фінішую.
Чекаю хлопців, і разом ми їдемо в парк гонщиків. Беру телефон і дивлюся онлайн результати. Віфі підключив від хлопців з Enduro96, планували самі купити польську сімку і зробити роздачу інтернету, але з тою митницею забули про все.
Бачу себе 176 і дуже адію, результати ще оновлюються, але суттєвих змін немає. Дуже важко було оцінити себе до кваліфікації, стояло завдання потрапити в 500. Тепер коли я в 200 після стількох помилок, цілком реально покращити час і пробитися в 2 а може і в 1 ряд.
Хлопці теж добре, Денис і Олексій краще від мене, але не сттєво.
Після 14:00 підкріпившись гелями і батончиками від Nutrixxion Ukraine (подяка Тарасу Мицканюку), їдемо покращувати час. Для себе вирішив пробувати лише ендурокрос, бо крос проїхав ніби рівно.
Чекаємо в лійці відкриття ділянки, але першими мають їхати топ-райдери, а вони ще на кросі, тому спілкуємося з поляками про те про се. Багато хто вже тут 4-й раз, всі кажуть, що траса має бути складніша. Чекали довго, десь з годину під сонцем. Іноді хтось заводив мотоцикл, за ним всі інші, подихали вихлопом, вимкнули. Стоїмо знову. Так декілька разів.
Нарешті приїхали топи. Першим їде Вокер за ним Роман, Джарвіс і тд. Стоячи в лійці ми бачили лише старт і фініш, треба було піти глянути каміння і труби, але що вже.
Нарешті я на старті ділянки і пакращення неминучі, але помиляюся на колодах і падаю, падаю на колесах. Перегорів.
Пробую наганяти, зависаю на трубах. Все покращив((( Дальше їду аби доїхати, і застрягаю в каміннях, на яких треба тримати хід а не повзати.
Фінішую. Картаю себе за факапи, і їду на крос, на який не планував, але треба нагнати хоч якісь секунди.
На кросі черги немає взагалі, дивно. Стартую їду, через декілька метрів розумію, що тут немає чого ловити, трасу вибили настільки, що на ній немає рівного місця. Все зовсім інше, ніж було до обіду. Але що робити, потрібно газувати. Стараюся зі всіх сил, несу хвилі, тримаю газ до повороту, вигазовую на виході. Під кінець вже сідає батарейка, підвіска трохи зам’яка, але на налаштування часу немає, стараюся тримати темп. Ледве живий фінішую, і розумію, що все марно. Дивлюся результати, і все підтверджується.
Час покращив лише Михайло на ендуро-кросі. Ну і хай, головне, що ми в фіналі. аркіян не потрапляє в фінал, розчарований, каже що кидає ендуро, але то все емоції.
Дальше в душ. Організатори встановили достатню кількість туалетів і душових кабінок з гарячою водою. Йдемо обідати, для гонщиків, передбачені безкоштовні порції.
На обіді зустрічаємося з польськими друзями з Любліна HELS (Нard Enduro Lublin Squad). Це ті хлопці, які приїжджали на перші змагання з ендуро в Україні в 2005 році. Запрошуємо їх в Україну, цікавимося польським календарем. Порадили мені хороших тренерів, до яких можна поїхати на навчання, або запросити їх в Україну.
Дуже приємно було ближче познайомитись з нашим співвітчизником Віталієм Яковенко, який вже роками їздить на Романьяки, Ерзберг та інші міжнародні змагання. В Україні на змаганнях він ніколи не їхав на результат, був мовчазним і не дуже йшов на контакт. А тут сам підійшов. Поговорили про перспективи ендуро в Україні, світові тенденції. Дуже цікаво було послухати про тренування в Румунії в Ервіна Ковача, про механіка Жарвіса і технічні нюанси мотоцикла.
Спілкувалися з нашим одеським поляком Костею Грачовим, який вже довгий час живе в Польщі і активно там ендурить. Він кваліфікувався десь в 400-ці, але казав, що то все фігня з якої лінії стартувати, бо на перших підйомах всі будуть разом, і там вирішуватиметься результат.
Нас приїхали підтримати наші друзі з Клубу «Драйв», Роман Веселовський привіз нам пива, але то на неділю.
До Міші приїхав тато, Ігор Бабенчук, в якого в неділю День Народження. Вітаємо!!!
На 20:00 пішли на брифінг.
Спортивний директор змагань Бартош Облюцкі розповідає, про завтрашній фінал і окремий фінал Б. Приємно коли розумієш польську і англійську, а Денис постійно мене перепитує))) Наш старт в неділю 13:11, символічно бо за іншим форматом це 1:11pm. В 12:00 збір. Сім рядів по 80 райдерів, старт з заглушеними двигунами, інтервал старту між рядами 1,5 хв. Акцентують увагу, що на кожному чекпойнті потрібно проїхати ворота з правильної сторони, але крім цього судді ще слідкуватимуть щоб під’їзд до воріт був з правильного напрямку. Один підйом матиме об’їзд, це 15 хв штрафу.
Дальше вивішують офіційні результати кваліфікації, я 222 і це 3-й ряд, всі наші хлопці теж в цьому ряду.
Ну все тепер потрібно добре виспатись, бо вже 2 ночі сплю лише по 3-4 години.
Тим часом в падоку пчинається вечірка, звідусіль лунає музика, ганяють мотоцикли, шум, гам. Ми настроюємося на завтрашній день, в 11:00 все трохи притихає, ми лягаємо спати.
Десь в 3 годині прокидаюся і починаю їздити по трасі Мегавата, треную підйоми, труби ендуро-кросової ділянки. Сон не чіпляється, розумію, о це дуже погано, але нічого не можу з тим зробити.
Неділя. Гонка.
Ранок 7:00 звук чийогось мотоцикла дає сигнал вставати з ліжка, тим більше, що і так давно вже не сплю.
Снідаємо.
інальна інспекція мотоцикла, заправка. Ідемо до організаторів, отримуємо стікери з цифрою 3. Це відмітка, що ідентифікує твій ряд. До речі, були випадки підробки на минулих змаганнях.
Заряджаємося енергетичними батончиками і гелями від Nutrixxion, готуємо спеціальний напій.
Ну все 12:00 пора на старт.
Дуже чітко злагоджено вишиковують ряди гонщиків, є час пофоткатись. Навіть зробив пряме включення в фб на мотогрупі «Drive». Підійшов до топ райдерів і благословив Джоні Вокера на перемогу, все ж таки лице КТМ)))
1:11 pm і перший ряд з неймовірним ревом моторів, діймаючи куряву, мчить до першого повороту.
Я треную запуск двигуна. Так як е-стартер я успішно вбив на тренуваннях, а позичений в Міші чомусь не працює, я треную кік зі зчепленням на 2 передачі. Заводиться добре.
2 ряд полетів. Напруга 111 мегавольт!!!
3-2-1 старт!!! Заводжу, газ, кидаю зчеплення, і …. нейтралка!!! Вмикаю передачу кидаюся навздогін з останнього місця.
Перший поворот, по зовнішньому радіусу, обходжу десь 5-6 чоловік. Дальше кросова ділянка, на які пробую піднятися на якомога вище місце. Обходжу десь біля 30 райдерів.
З кросу ми заїжджаємо на ендуро-крос, намагаюся бути швидким і спокійним. Колоди проскакую чисто, знову 5 чоловік позаду. На колесах висить ще 7-8 чоловік, вибираю вільне місце і застрибую без проблем. Труби чисто, каміння чисто, на них обганяю Дениса.
Виїжджаю з ділянки і газую дальше.
Вузька стежка по насипах, обганяти важко, їдемо як гуси. Періодично хтось падає, глохне, не виїжджає прості підйоми, я їду чисто.
Дальше стає складніше, на одному спуску внизу повністю складається вилк. Могло бути падіння через руль, добре, що вчасно відкрив газ. На один з підйомів заїжджаю в віллі, і це добре, бо дехто не виїжджає взагалі.
Переїжджаючи насип, мало не врізаюся в хлопця, який засадив мотоцикл в багнюку по самі колеса.
Через 20 хв бачу велике скупчення райдерів, ось він підйом і лівіше від нього об’їзд чікен-лайн, за який дають 15 хв штрафу. Бачу там Мішу і Олексу. Даю собі команду заїхати. При невдалій спробі – чікен-лайн, щоб не втрачати чау.
Розгону немає, внизу каміння, на підйомі твердий бетон. Райдери стоять в черзі на розгінну смугу, я вибираю альтернативу без розгону. Повний газ кидаю зчеплення, але пробиває аморт, я втрачаю хід. Пробую іншу траєкторію, газ, заїжджаю високо, але замість зачепу відчуваю ковзання задньої покришки, наче по льоду. Пробую ще раз, немає зачепу. Не розумію нічого, але пробую ще і ще. Черга на розгінну пряму стає втричі більшою.
Згадую підйом на Пирогах, і виршую не витрачати час і сили, їду через чікен-лайн.
Під’їжджаю до наступного підйому і бачу неймовірну картину. Поки я боровся з першим підйомом, більша частина райдерів через чікен-лайн вже була у підніжжі наступного. Вузьке горло вгорі, в яке знизу намагаються потрапити сотні людей. Розгінна пряма вщент забита, середина підйому заповнена, вгорі гонщики намагаються заштовхати мотоцикли. Відчайдухи намагаються проскочити середину і впираються в райдерів зверху, тим кому це не вдається, залишаються на середині, тим самим блокуючи проїзд ще більше. Декі хлопці пробують затягнути мотоцикли вручну, допомагаючи один одному. З’являються хлопці зі шнурками, але тягнуть тільки своїх. Під’їзди вщент забиті, здається тут вже зібрався весь пелетон. Для того щоб спробувати заїхати, потрібно дочекатися своєї черги, або проштовхатися через усіх і пробувати без розгону.
Я, Міша, Олекса і Денис спостерігаємо за всім цим неподобством, шукаємо варіанти проїзду. Поки бачимо правий і лівий напрямки. Їдемо з Михайлом а правий. Стоїмо в черзі, витрачаємо час, ніхто не може заїхати, бо занадто близько до підйому. Райдери не хочуть втрачати позиції, тому під’їжджають ближче і ближче.
Тим часом відбуваються карколомні піруети. Двоє хлопців стартують одночасно з права і з ліва, зустрічаються вгорі і летять вниз як збиті літаки. Десь 5-6 учасників стоять на середині підйому, нікого не чіпаючи. Тим часом якийсь ковбой пролітає мимо них, заїжджає вище на 3 метри, втрачає контроль і запуска мотоцикл, який летить вниз, і, наче куля для боулінгу, збиває цілу групу вершників. Одому з них мотоцикл прилетів прямо в голову. Всі опиняються внизу, але ніби живі. Дальше продовжується конкурс, хто ефектніше запустить свій мотоцикл.
Прилітає вертоліт, це означає, що от от появиться група лідерів. Так воно і є, ТОПи їдуть 2-ге коло. Першим під’їжджає Маріо Роман, бере лівіше, зупиняється, прицілюється, відкриває газ на максимум і влітає поміж райдерів посередині, об’їжджає всіх на верху, робить лівий тік-так, і він вже над жолобом, де вешники безпомічно намагаються заштовхати мотоцикли. Через декілька секунд те саме робить Вокер, обидв швидко зникають. Дальше бачимо Гомеса, Джарвіса і ко. Всі швидко пролітають підйом, лише Білі Болт робить 3 чи 4 спроби. Вейд Янг пробував правіше, біля нас, але безуспішно.
Бачу як зліва проривається наш Олексій, заїжджає досить високо і чекає в черзі вже на верху. Присяжнюк Денис робить мабуть з десяток безуспішних спроб. Я пробую без розгону 5-6 разів, не виходить. Міша пробує з правої сторони, не виходить, пробує з лівої і заїжджає.
Змінюю місце заїзду лівіше. Знижую тиск в шинах, напевно до 0, тюбліс має допомогти. Знизу грунт дуже твердий, зачепу практично немає. Пробую з газом, пробую в натяжку. Десь за 8 разом заїжджаю до того місця, куди застрибували Міша і Олекса.
Стою в черзі перед вузьким жолобом зі щебеню, довжиною метрів з 20, шириною в 2 мотоцикли. Раніше там когось витягувати тросами, зараз всі штовхають самі. Потрапляю в жолоб, зачепу нуль, приходиться штовхати зі швидкістю 10 см за хвилину. Нещадно обстрілюють камінням, часто вимикаю двигун, щоб не перегріти. Електростартер не працює, тільки кік. Дуже незручно, але без варіантів. Півгодини пекла і неймовірних фізичних зусиль, і я вибираюся нагру. Кипить мотоцикл, киплю я. Чекаю поки відновляться сили, згадую виснажливі WOD-и в Lviv Garage Gym. Через 10 хв готовий їхати далі.
Їду вздовж газової труби, лівіше урвище, правіше вертикальна стіна. І знову бачу величезний корок перед наступним підйомом. Одна накатана стежка розгону і 200 чоловік в черзі. Я починаю розуміти, наскільки фатальною була кожна секунда простою на першому підйомі.
Кажу собі, що вже ні за які гроші на буду стояти в черзі і шукаю альтернативу. Пробую вертикальну стінку, після якої починається затяжний рихлий підйом. 754 мітас категорично не хоче їхати по твердому покритті. Якщо в піску і рихлому грунті я почував себе комфортно, то тут як корова на льоді. Але якось пролітаю тверду стінку, починається рихляк. Рухаюся вгору, але ходу мало, зупиняюся посередині підйому. Розумію, що так не заїхати, бо після стінки дуже сильно губиться хід, вниз в чергу не поїду, даруйте. Трохи вище бачу Михайла Бабенчука, який разом з якимось райдером штовхає мотоцикл, вліво по траверсу. Там утворилася колія, і є можливість не злетіти вниз. Міша допоміг трохи підтягнути мотоцикл і поїхав дальше. Я шукаю напарнка, з яким можна по черзі затягнути техніку вгору, але переді мною ще багато райдерів. Починаємо тягнути один одного. Тим часом бачу, як деякого тягнуть тросами з самого низу. До нас діла немає нікому.
Сил дуже мало, відпочиваємо. Бачу Олексія, який проштовхався через чергу і на повному газу летить вгору, забракло 3 метри, але маршали витягують. Це його 2 коло, красучік!!! Треба щось робити, але немає вже сил. Тягнемо один одного дальше, витягнули одного, а він собі втік))) Мій мотоцикл 5-й в черзі. Тягнемо. Через деякий час до нас підходить маршал і каже, що по траверсу не можна – дискваліфікація, потрібно прямо. Я думаю, що він гонить, але це вже не важливо бо через 10 хв закінчується час. Бачу Дениса, він вже теж не бореться. Каже, що внизу на першому підйомі вже немає корку, і він разів 5 виїжджав і з’їжджав цей підйом без проблем.
Закінчується час. Ми їдемо в вниз, і в зону старту. Денис поїхав по трасі, а я в об’їзд. Зустрічаємося біля зони піт-стопу, там Михайло, Маркіян. Кажуть, що на другому колі в Олексія зламалися болти кріплення уля і напевне він зламав руку. Їдемо в падок, чекаємо новин, Олексія мають забрати організатори. Але через деякий час приїжджає наш герой, з рукою все ОК, руль на стяжках.
Всі, крім Олексія розчаровані, але розуміємо, що це тільки початок, це перший постріл.
Ідемо їсти, здаємо чіпи, отримуємо картки на виїзд. Парк гонщиків швидко пустіє, ми вантажимо мотоцикли, пакуємо речі. Виїжджаємо, на виїзді нікому немає діла до наших карток.
По дорозі ділимося враженнями, по черзі спимо. Орест оператор дуже жаліє, що не зміг потрапити на підйоми, але і так зняв багато матеріалу.
Їдемо на Корчова-Краківець. Випадково зрізали дорогу, оминли Катовіце, виїхали біля Кракова і зекономили 36 злотих за автобан, дорога, до речі, була ідеальною. За Краковом поїли і поїхали далі. Кордон зайняв 40 хвилин черг не було взагалі. На польській стороні були змушені розвантажувати причеп, бо прикордонник дуже уважно приглядався до номерів рам. На українській стороні показали декларацію і поїхали.
В понеділок в 8:00 вже був вдома.
Епілог.
Що можна сказати про наші результати. Після врахування всіх пеналізацій і штрафів за об’їзди чек-пойнтів (або заїзду з протилежного напрямку):
Добичін Олексій 83-й
Бабенчук Михайло 160-й
Бацик Богдан 224-й
Присяжнюк Денис 226-й.
Саляк Маркіян не потрапив в фінал, але це дасть йому додатковий стимул вийти на вищий рівень.
Могли краще, знаємо помилки, є над чим працювати.
Дуже радий за Олексія, який міг потрапити і в топ 50, якби не зламалися болти кріплення руля, але і так гарний результат.
Загалом наш виступ вважаю успішним, невдовзі розпочнеться програма WTA 2018, де будуть внесені суттєві корективи, і тримайся Європа!!!
Що можу порадити райдерам, які хотіли б спробувати себе на 111 Мегават 2018?
Для себе визначив наступні ключові фішки 111 Мегават, які не викоритав:
- Агресивність. Ніяких простоїв в чергах, ніякої толерантності.
- Фарт. Але щастить тим, хто не зупиняється, хто пробує знову і знову, незважаючи на падіння, хто шукає альтернативу.
- Правильна підготовка техніки, особливо підбір гуми. (Не використовуйте 754 мітас без смуги, краще мітас C18, або EF07 з однією або 2 зеленими смугами).
- Мати з собою довгий трос і бажано групу підтримки)))) Але думаю на наступний рік організатори не допускатимуть сторонніх осіб.
Що робити спортсменам зраз?
- Працюйте в спортзалі, починайте вже сьогодні, витривалості надто багато не буває ніколи.
- Тренуйте мотокрос і ендуро-крос – це вирішальне в кваліфікації.
- Тренуйте підйоми-спуски – це основне в фінальному заїзді. Але часто змінюйте локації і забувайте про накатані ділянки.
Про що жалію?
Лише про втрачений час. Ми мали бути на Мегаваті ще в 2014 році. Та й взагалі потрібно було виїжджати закордон ще 5-6 років тому.
Які перспективи ендуро в Україні?
Нам потрібно організовувати якомога більше змагань подібного фомату (звичайно потрібно враховувати рівень середнього нашого райдера). Є хороші спроби «Гоночка в балочці», «Руба Грунем».
Потрібно більше, краще. Де Кам’яний Шторм?
На наступний рік планую організувати “Мегават” українського розливу, тим більше, що в нас є досвід зі «Швейцарським Родео».
Які плани наших виступів на 2018 рік?
Однозначно 111 Мегават і ще 1 або 2 змагання (залежить від бюджету).
Що це дало мені як тренеру 444 Enduro School?
Є напрацьовані контакти з іноземними тренерами. Є до кого їхати тренуватися, і є кого запросити в Україну. Тепер є досвід виступу на змаганнях Світового рівня. Очікуйте нових програм.
Всім бажаю успіху!!!
Перепрошую за довгий текст, надіюся комусь буде корисно почитати))))
Очікуйте відео-звіт, це буде сенсація!!!
Все буде “Екстрим Ендуро”!!!
Автор: Бацик Богдан.
Leave a Reply